Дістати б до неба, до суті дістати,
Змарновані дні на мить поміняти,
На мить, що покаже нам істинний путь,
Зібрати б думки, знання всі зібрати,
І досвід великих одним постулатом,
І книг всіх прочитаних натяк збагнуть,
Шукати ту відповідь, дні марнувати?
Осісти в собі, чи від себе тікати?
Живіть, як жили, бо щасливі не б’ють,
Кришталевих надій, і не варто їм знати,
Що можливо вже завтра їм речі збирати,
І з любов’ю за руки в останній йти путь,
Щоб бути почутим, не треба кричати,
Суддю серед вівців не варто шукати,
Бо як би не билися, нам не збагнуть,
Як може людина людиною зватись,
І днями й ночами про святість шептати,
А зранку всю святість продати й забуть.