|
Дітям війни
Восьмирічна Олеся мовчки стояла та дивилася на заклопотаних людей,які щоразу проходили повз,не звертаючи увагу на маленьку,беззахисну дівчинку. Сьогодні її бляшанка пуста… Туди ніхто не кинув жодної гривні.
Ні,це не тому, що вона просить у прифронтовій зоні,у Слов’янську! Це тому ,що люди збайдужіли і їм начхати на людське горе.
А взагалі таке трапилося вперше,бо не було ще жодного дня,щоб хтось не підійшов до Олесі і не дав їй хоч декілька гривень. Маленька,голодна дівчинка завжди привертала увагу простих людей, тому вони старалися допомогти хто чим може. Кожну копійку,кожен кусень хліба Олеся сприймала, як найцінніший подарунок у житті!
Олеся мовчки зібрала свої речі. Ні! Вона не піде додому! Їй треба дістати кусень хліба,бо вдома лежить хвора бабуся. І хто знає,можливо, це вже остання вечеря,яку судилося пережити старенькій,тому Олеся має зробити все,щоб вона відбулася.
Уже рік,як не стало батьків і Олеся живе разом з бабусею. Вся мізерна пенсія жінки та допомога від держави ідуть на оплату житла та на ліки,без яких старенька не може жити. На їжу не залишається жодної копійки і маленька Олеся змушена просити окрайця хліба у небайдужих людей,які маючи власні проблеми ніколи не проходили повз.
Але сьогодні все було по-іншому. Війна змушувала жителів містечка думати лише про себе та власні сім’ї. Війна зробила людей байдужими та черствими,забрала у них співчуття та совість.
Олеся пішла до парку. Можливо, тут вона знайде ту людину,яка допоможе,яка запалить у дитячому серці вогник щастя. Дівчинка присіла на холодну землю та сала чекати свого рятівника.
Довго чекати не довелось. До Олесі наближалася немолода з виду жінка. Дівчинка з подивом поглядала на її величну ходу. Одягнена була не бідно. ЇЇ волосся було елегантно зібране у красиву зачіску,яка надавала іміджу жінки все більшої вартості. Олеся помітила її золоті сережки,які ніжно відбивали останні сонячні промінчики,народжуючи неймовірну гру кольорів. У руці тримала дорогу сумку якогось відомого бренду. По ній і не скажеш, що війна відіграла якусь роль у її житті. Все виглядало так ніби війни не існувало для неї, ніби нічого не відбувалося. Жінка підійшла до Олесі,але замість того,щоб допомогти голодній,знедоленій дівчинці, вона повним злістю голосом крикнула:
- Та як тобі не соромно,прокляте дівчисько! Як ти смієш обманювати людей? Твої батьки ,мабуть, взагалі не займаються твоїм вихованням. Ну звісно! Хіба п’яниці займаються своїми дітьми? Їм пляшка дорожча за тебе. Все чому вони тебе навчили - це лиш обманювати людей!
Олеся заплакала. ЇЇ дитяче серце було сильно поранене словами цієї жінки. Вона тихо встала, зібрала речі і хотіла іти, але жорстока незнайомка не зупинялася:
- Куди це ти зібралася ?Я з тобою ще не поговорила . Ти думаєш,що все тобі просто так минеться?Прямо зараз викликаю поліцію!А тепер кажи хто твої батьки!Я не потерплю, щоб якісь п’яниці закривали очі,на те ,що їхнє чадо обкрадає людей.
- Хочете знати хто мої батьки? – крикнула не людським голосом ,ковтаючи сльози,бліда Олеся. – Мій батько загинув на Майдані! Він пішов туди,щоб змінити країну,бо хотів, щоб хоча б його єдина дочка жила чесно та гідно. Тато поклав своє життя заради мого майбутнього. Він герой Небесної Сотні,який своїм життям захистив десятки інших,кинувшись першим на ворога. Мій батько пішов на Майдан, щоб українці пишалися своєю державою,а я пишалася ним. Він пішов туди,щоб вам жилося краще,щоб ви не знали, що таке брехня і бідність! Мій татко пішов на боротьбу заради того, щоб ми усі жили краще... Він герой,бо не побоявся,а пішов міняти Україну в той час,коли ви лежали на дивані. Я голодна, бо не їла з вчорашнього дня ,але я ніколи не засуджу батькового вчинку,бо він загинув заради мене…
Жінка стояла і не могла промовити ні слова. Гірка сльоза потекла по її сухій,зморщеній щоці,а Олеся не зупинялася,вона не могла слухати такого про своїх найрідніших людей.
- Хто моя мама? – крикнула дивлячись просто у вічі жінці Олеся. – Моя мама – солдат! Вона жінка-герой, яка не побоялася піти проти терористів. Вона загинула, захищаючи мене,захищаючи ваш сон,захищаючи життя десятків тисяч мешканців Слов’янська . Ця героїня – моя мама,яка знала,що,крім неї, мене ніхто не заступить перед ворогом. Вона сказала мені: «Бережи бабусю!Я тебе люблю і захищу будь-якою ціною». Вона не повернулася більше додому. Я не побачу більше її ніжних очей,не відчую ніколи дотику її губ. Але я вдячна своїй матусі за те ,що жива!А ви називаєте мою неньку п’яницею? Коли вона віддавала за нас життя, що робили ви? Чекали у своєму бункері,попиваючи каву, коли все скінчиться? Та як ви смієте говорити про те ,чого не знаєте ? Мої батьки – це мої найбільші герої!І хоч їх не має поруч ,але їх внески у моє життя величезні,я ніколи не зможу їм за них віддячити!Вони хотіли,щоб їх дочка жила,і я буду жити!А пам'ять про них навіки залишиться у моєму серці. І хоч сьогодні, взавтра чи через тиждень я буду ходити голодна ,то це нічого ,бо я жива і жертва моїх батьків не є марною!
Жінка більше не старалася стримати сліз. Вона робила те чого ніколи не робила – плакала над чужим горем. Доля маленької дівчинки зробила із черствої,байдужої егоїстки людину. Жінка не знала,що їй відповісти. Вона картала себе за нестриманість.
Жінка тихо засунула руку до своєї сумочки і дістала із неї двісті гривень. Вона мовчки кинула їх у порожню бляшанку та не сказавши ні слова пішла. Сьогодні їй вперше за довгі роки стало соромно…
Олеся довго плакала. Ця незнайомка змусила дівчинку пережити всі жахіття життя знову . Серце страшенно билося. Нестерпний,пекучий біль пронизував кожну його клітину. Дівчинка довго не могла заспокоїтись. Лиш одному вона раділа,бо поглянувши на бляшанку,зрозуміла,що сьогодні з бабусею їм буде чим вечеряти…
©Левкович Олексій січень 2017 рік
ID:
772180
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.01.2018 12:11:14
© дата внесення змiн: 19.01.2018 12:12:54
автор: Олексій Левкович
Вкажіть причину вашої скарги
|
