Ти спокуса для зору. Зваба для моїх очей.
Ідеальна принадна фігурка – мрія самотніх ночей.
Долі дарунок прекрасний! Щастя моє золоте!
Яке дивовижне, духмяне, кучеряве волосся твоє.
Погляд твій загадковий, посмішка - згуба моя.
Тільки в твоїх обіймах розкошуватиме душа.
Тіло твоє гаряче пристрастю так п’янить…
О, зупинися! Благаю, ця неповторна мить!
Так. Зупинися. На долю, на частку секунди, прошу -
Я визнаю, признаюся і цілому світу кажу:
Люди! Це так! Закохався у диво моє струнке.
Яке неймовірне полум’я у грудях це почуття дає!
Я не поет, не художник, над нотами я не факір.
І з каменя не зроблю камею, не висічу обрис твій.
Але ти мене надихаєш, натхненною рукою Творця
Сказати тобі, що кохаю, тебе, насолодо моя.
Творитиму дотиком любу. Єдину кохану мою,
Орфею? Ти чуєш? Я ноти тобі пишу!
І камінь – граніт та мармур, від дотику рук моїх,
Як віск, піддадуться шліфовці, увіковічуючи згадану мить.
І хай ці слова, як хорали, лунають,
В казковий свят вечір оцей.
Ось так, зізнаюся в коханні
Тобі - ненаглядній, зірці моїх очей!
10.01.18.
