Розчеши мені, мамо, коси,
заплети у тугі джгути,
синю стрічку - весняну просинь -
у волосся моє вплети.
По голівці погладь рукою,
щоб забулися всі жалі,
щоб проблеми, тривоги й болі
знов здалися такі малі,
як в дитинстві, що босоного
топче серця тугий клубок,
як же важко, помилуй, Боже!,
став даватися кожен крок.
Розчеши гребінцем чарівним -
де й подінеться втоми слід,
розгодиниться днина сіра,
скреснуть біди мої, як лід,
заживе, що боліло в грудях
і, оновлена, знов стою!
Щоби легше жилось між люди,
я розчісую доню свою...
