Хіба думалось нам, хіба виділось в снах найстрашніших,
Що воздасться синам, що війна їхніх душ не мине,
Що лишиться під листям торішнім і позаторішнім
Згіркла пісня, що смутком знімілим серця полосне?
Невідспівана пісня. Незоране поле безхлібне.
Невідлюблена жінка. Неблагословенне дитя.
Щось минає у нас. Щось велике маліє і дрібне.
Тільки не промина – обпікає вогонь небуття!
І від краю до краю – що горя того, що одчаю,
Як докупи збереш – захлинуться сльозами світи!
Той питає того. А кого бідна мати спитає,
Скільки битись об лід, зітліваючи від сумоти?
Щось не так – знаєм ми, щось пороблено нам не з учора,
Щось у нас у самих обірвалося і не зрослось…
Та чистішими, іншими вийдемо з горя, як з моря
І над полем підніметься золото справжнє колось