Непокірне море
Бурлить.
Гонить хвилі
На скелі і кручі.
А в тім морі
Човник тремтить.
Вже без весел
і без парусів.
В тім човні
Ледь живі
Дві душі.
Затамовані
Голодом й спрагою.
Без надії уже
І без віри.
Їх серця
Вже не б'ються
Відвагою.
Сірі очі
На сірих обличчях,
Враз побачили
Наче у сні,
Десь далеко
Обриси берега.
"Ми врятовані,
Ми живі!!" -
Промайнуло
У них в голові.
І зібравши
Всі залишки сил,
Погребли
В тім керунку
Руками.
І дістались таки
Берегів.
Хоч і руки всі
Вкрили рани.
Та зійшовши
На берег,
Пішли,
Кожен напрямом своїм.
Порізно.
Враз зробилися
зовсім чужі.
Попрощалися
Тихо і боязко.
Й розійшлись
Хто куди.
І дороги їх
Вже не зійдуться.
Їхній човен
Давно вже згнив.
Все що було,
Давно забулося.
Навіть море
Час осушив.
