Сміюсь собі, спинитися не можу:
я за тобою гналась все життя!
Роками...Їм не буде вороття.
Вони лишились там, за огорожею.
Парканами, заввишки до небес,
відгородився боязко від мене.
А я хотіла просто трішки неба
очей твоїх - одного із чудес.
І музики ще голосу твого,
мов колискова він мене гойдає...
І дотику твого отой окраєць
розбурхав серце сотнями негод.
Тепер сніжить. Дощить і лихоманить.
Трясе пропасниця і ломить жар кістки.
Я гналась за тобою скільки сил,
вже бачила засніжені сліди,
та так і не змогла... не наздогнала...