Не знаю, чи тобі щось скаже ця квітка,
Сонце, ти для мене як для неї світло,
Тобою я живу,
Тільки скажи, і я умру.
Так, я знаю, зірку з неба не дістану,
Але, друге знаю, що любить не перестану,
Тільки спогади про тебе, - дозволяють мені жити,
Поки ти на цьому світі.
Вини мене, що я дурак,
Мені пофіг, може й так,
Але поки в серці жевріє любов,
Я буду доставати тебе знов і знов.
Не хочеш? – тоді пошли,
Куди б я не пішов, - все одно в серці будеш ти.
Не правильно? –
На*** на все,
Ти і Діма, - це для мене все.
Це те, чим зараз я живу,
Пропущу я цю строку,
Те що в серці у мене, не хочу писати,
Щоб тебе не лякати.
Не треба жаліти, не треба боятись,
Чому треба, тому треба статись,
За любов треба боротись,
А не попускатись.
Не знаю, скільки в мене хватить сил,
Просто знай, що ти ангел мій,
Від тебе залежить все,
В твоїх руках серце моє.
І від тебе залежить, чи викинеш його у смітник,
Чи розквітне у тебе в серці квітник,
Чи буде сенс у цьому світі жити,
Просто дозволь тебе любити.
ID:
785821
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.04.2018 11:05:21
© дата внесення змiн: 03.04.2018 11:05:21
автор: hash
Вкажіть причину вашої скарги
|
