Я думаю пахнеш ти травами чаю,
І ще молока туди - в колір волосся.
Смієшся і цукор в напої пірнає,
Повільно ковтати аби зайнялося.
Повітря в обличчя вриває щосили,
На швидкості любиш ганяти на повну.
Побачать хай вигин граційно-красивий,
Але не в середині, а лише зовні.
Ось так уявити що ніби цукерка,
Обгортка ховає але не критично.
У погляді хитрім видніє веселка,
Веселість вкриває усе поетичне.
Ти хочеш писати про щире кохання,
Про бісики серця, наповнену чашу.
Хто води наповнив а потім і зайняв,
Змінивши на похіть одежу монашу.
Ти любиш спізнитись, нехай зачекає,
Хто вміє роками, протягне і довше.
Хай чай настоїться у присмаку таїн,
Не битиме чашу, цінитель знайшовши.
Олег Купрієнко (c) 14.03.2018р.