Певно, писати вірші, мабуть, легше
Аніж тонути у трясовині моїх почуттів до тебе
Відчувати неможливість наших сердець поєднання
Жити болючими надіями і сподіваннями
Бачити тебе у кожному замисленому перехожому
І дарувати нещиру свою посмішку кожному
Захлинутися пекучо-гіркими ваганнями
Та отруїтися безрезультатними коливаннями
Загубитись серед сліпучо-непомітних закутків
І розсіятись у вічності наших нездійсненних слів
А може краще закинути то все далеко-далеко на дно океану?
І не згадувати ніколи про все те зло і оману