Люби, мій друже, рідний край
І душу звеселяй піснями.
І де б не був ти пам"ятай,
Що звемось всі його синами.
Люби, як матінку свою,
Кохай його, як свою милу,
Як ті, що сміло у бою
Ішли за нього до загину.
Люби душею й серцем все,
Й його природу солов"їну.
І нашу юність, що росте,
Котра прославить Україну.
Люби, шановний, й пам"ятай
І тих героїв, що безславно
Впали за волю, рідний край
В усіх століттях і недавно.
Люби, люби і бережи
І рідну мову свою, злату,
Щоб вже ніколи вороги
Не нищили її й твою хату.
Нас не здолати силам злим
Й не закувати у кайдани,
Бо ми все дали молодим,
Котрі підуть в бій з ворогами.
- = - = - = -
Тож не дивуйтесь, що старію,
Що роки скрашують мене.
Любити всіх я ще умію.
І так буде, я вірю, все.
То не дивуйтесь, що співаю,
Хоч в зморшках є моє лице.
Своє кохання пам"ятаю,
Воно в душі моїй живе.
Не смійтесь, що встаю я рано,
Коли ще й сонце не зійшло.
Це так з дитнства мені дано,
Пробігтись трошки, як в кіно.
То не дивуйтесь, що ллю воду
Холодну прямо із відра
На себе і в любу погоду,
Не дочекавшись навіть дня.
Я так гартую тіло й душу
Відколи знаю сам себе.
Й роблю щоденно, без примусу.
Тоді й хвороба не візьме.
І не дивуйтесь, що звуть дідом
Мене дорослі і малі,
Я серед внуків став і гідом
Й найщасливішим у селі.
Бо в мене є аж десять внуків
Й тринадцять правнучат росте.
Й мида симфонія їх звуків
В моїй душі, як скарб живе.
То не дивуйтесь, - ми прожили
З дружиною багато літ.
Завжди у праці, не тужили
Й сприймали серцем Божий світ
За результат - нехай нас судять:
Чи люди, діти, друзі всі.
Та думаю, - того не буде,
Бо ми на світі не одні,
Що внуків і правнуків мають
Й прожили в парі купу літ.
Й також працюють і співають
І славлять теж наш Божий світ.
ID:
790115
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.05.2018 12:30:31
© дата внесення змiн: 03.05.2018 12:30:31
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
