Мене ісьогодні та пісня чарує,
Що мати співала малому мені.
Ален вона, вірю, мене вже не чує,
Бо тіло її лежить у землі.
Ті роки й хвилини мені не забути
Й неможуть забратись з моєї душі.
Вони мусять в серці мойому все бути,
Поки я живий й ходжу по землі.
Я знаю, - той голос прекрасний і чистий,
Його я би слухав і в день і в ночі.
Для мене, як гімн, завжди урочистий.
Подібним співають хіба солов"ї.
Я дякую мамі за її виховання,
За ті всі турботи, за щиру любов.
Й за довге, терпляче не раз і чекання,
Й за щиру молитву, щоб я був здоров.
Як пізно взнаємо ми мамині болі
І ті всі тривоги, що в серцях їх живуть.
Вони би у світ ішли навіть голі,
Щоби хоч хвилинку із нами побуть.
А зараз з онуками я йду на могилу,
Щоби помолитись й вклонитись її, -
За все, за усе і за пісню любиму,
Що досі живе, наче скарб, у мені.