Незчувся день,
як вже поволі
приходить ніченька ясна,
а в серці сум пройма до болю
і на щоці гірка сльоза.
Немає сну, одна тривога,
бо на Вкраїні йде війна -
війна "гібридна" проти Бога,
дітьми не прощена вона.
Нещасна мати якби знала,
для чого сина народила,
то й не присниться в страшнім сні.
Його голівку молоду,
ще нежонатую, ясну
та й поховати у землі.
Своє дитя, яке любила,
як сонце його берегла,
тепер зосталася сама
та ніби квітка одцвіла,
бо її сонця вже нема.
- Для кого жити в цьому світі?!
Голосить бідна сирота.
''Там'', плачуть діточки малі,
голодні, напівживі.
За кого кару несете?
Ви в наймах ростете нічиї,
то за чиї гріхи страшні
довіку будете раби!
Мій любий батечко Шевченко,
Ваші слова живі для нас,
не в сні, а на яву рясненько
написані в недобрий час.
Тож прошу батька, як святого,
моліться Господу за нас,
моліть за рідну Україну,
у цюю тяжкую годину,
а ми, помолимось за Вас.
21.01.2018р.
