П'ятирічний Віля з татом
Мовчки фільм дивилися:
Там індійці щось кричали,
Чогось метушилися.
- Тату, що воно за люди?
Всі у пір'я вбралися,
І фломастерами дивно
Так розмалювалися?
- Це індійське плем'я дике,
Бачиш, як гуртуються,
Розфарбовують всі пики -
До війни готуються.
Вороги, як їх побачать -
З переляку впадуть всі,
І забудуть, що тримали
Лук і стріли у руці.
- Наша мама,- каже Віля,-
Воювать збирається,
Скільки туші на тих віях,
Очі - аж злипаються.
Біля пупа, в бровах кільця,
Й в носі теліпаються,
Крем, помада на обличчі,
Пудра обсипається.
І наколка в неї класна,
Вибриті виски смішні...
Ті індійці - всі нещасні,
Не такі вони й страшні.
Наша мама переможе
Будь-якого вояка,
Як нам, тату, пощастило,
Що вона страшна така.
У те плем'я піде в шортах,
Їм покаже кулака,
Вони крикнуть: - Бачим чорта!
Дадуть зразу драпака!
Якщо в дитини така мати, а на сході в нас війна,
Її до на́ших ворогів загнати, щоб заволали: САТАНА!
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Треба маму показати головнокомандувачу, щоб дав розпорядження застосувати заборонену зброю! Щиро дякую, Грею, за такий повчальний коментар! Сонячного Вам настрою і щасливого дня! Дуже Вам рада!
Повеселила, Катю! Гумор - супер! І дійсно, така мама своїм виглядом розжене все військо
А які наші дітки спостережливі, тільки й думай, щоб нічого такого не зробити і не сказати...
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже Вам, Вірочко, вдячна, що читаєте мої твори! Радісного Вам настрою!