Це небо так низько,
Не дай йому далі впасти.
Ми наче прибульці -
Шукаємо інший всесвіт.
Ми начебто звірі,
Яких не лякає пастка,
Які замість клітки
Завжди обирають - вмерти.
Перони, перони,
Для кого їх стільки, Боже?!
Для кожного в світі
Існує своя пустеля,
Свої забобони -
Хтось зможе, а хтось не зможе,
Й потоне повільно
В солодкій цій карамелі.
Пронизані струмом,
Ми майже єдине ціле.
Для когось у серці
Постійно бракує місця.
Хтось вектори зсунув
Й торкнеться до твого тіла.
І осінь, нарешті,
Прийде забирати листя.
