Війною постукала пташка в віконце,
Крильми припадала до мокрого скла.
Із ночі тихенько, іще до схід сонця,
Дорога далека додому вела.
У рідну сторонку, де біла хатина,
Де мама колись пригортала дитя
Й застелена чиста на стіл скатертина –
Щасливої миті картинка з життя.
Занадто короткі ті дні і хвилини,
Бо мама так рано пішла в небуття.
Від дурості батька розпалась родина:
І мами не стало, страждало й дитя.
Напльовано в душу й підрізані крила,
Та чайкою світом летіти змогла.
Літала в просторах, по світу блудила,
Та радості й щастя ніде не знайшла.
Ятрили і душу, і серце ті рани,
Жорстоко нанесені злими людьми.
І як не тікала - зосталися шрами,
Сирітська недоля махала крильми.
Пройшло кілька років – сама стала мама
І двоє родила малих діточок,
Та тільки не бачила щастя так само
Й уже загорявся війни сірничок.
Нажахана в хаті страшною війною:
Снаряди зриваються ближче щодня.
Пригортає діток, прикрила собою,
Потрібно тікати - далеко рідня.
І обстріли ворога, вибухи градів,
І чорнеє небо палає вогнем,
Хоч дім і розбитий, та тільки, тим раді,
Що вирвались з пекла такого живцем.
Снується дорога до рідної хати,
Що часто ночами вела навпростець.
Зосталась позаду війна та проклята
Й сирітські митарства - нехай же їм грець.
Благенькі футболки й нажахані очі -
До мами тулилося трійко дітей..
Ще довго і довго вони серед ночі
Не зможуть заснути й стулити очей.
Тяжка доля матерів, що втрачають своїріх дних на цій війні 
