Мы приходим и уходим по воле Его.
Век за веком, день за днем по воле Его.
И вся планета в движении по воле Его.
Все живем мы по воле Его.
Валя Таран, 12 років.
За руку вечір ніч приводить,
Тамує людські сварки, битви.
І благодать на Землю сходить
З словом вечірньої молитви.
Коли акорди дня стихають
І справ земних спадають пута,
До мене ангели злітають -
Вся трійка, серцем не забута.
Із тридцять третього приходить,
Мов з небуття в наш час вертає
Старша сестра. І не знаходить
Колись обіцяного раю.
Не відлунав ще крик лелеки,
Що тебе мамі опустила,
Як ти за нею, вже до Лети,
Осіннім птахом відлетіла.
Кружляла смерть по Україні
З гебістом пяним у обнімці.
А ми в одному були винні -
Ми називались – українці.
Не пощастило, люба сестро,
Що не тоді, не в тій країні
Зійшла на землю. Зріло пекло
В той рік на нашій Україні.
Приходить Соня. Сорок сьомий -
Твій рік народження і смерті.
В літо ввійшла, як сонця промінь,
І відійшла уже у серпні.
Не встигли урожай зібрати -
Прийшла вказівка від генсека:
Селянам хліба видавати
По половині пайки зека.
Знов з України полетіли
Душі прощенних, вже не грішних.
А мене сумніви посіли
У істинності істин книжних.
Перечитавши першу книжку,
Натрапив на слова сумнівні
І запитав я сво̛ю неньку:
- За що це Сталіну «спасибі»?
Вік не забути теє дійство!
Багато доказів надали!..
І, що щасливе в нас дитинство,
Мені назавжди вкарбували.
Не забував я тих уроків
І стримував думок посили.
Лиш згадував, як в вісім років
Твій хрест ніс, Соню, до могили.
Приходить Валя. Вже б був леґінь…
Чотири роки як полинув
У вирій, в зоряну безмежінь,
Чи на небесну Україну.
Був охматдиту гематолог,
Реанімації бездушність.
“Ваш вид болезни очень дорог”-
Діагноз – вирок був по суті.
Права старого Гіппократа
Посіли люди прагматичні.
Ціна життя та лік витрата –
Поняття в них математичні.
Ні юність, ні знання трьохмовні,
Ні віршування по-англійськи
У бік життя не нахилили
Терези в душах медицинських..
Хоч перша леді* , як ведеться,
Була патроною лікарні,
(В часи кучмівські про те йдеться)
Без доларів надії марні.
Давно сусіди змели в сміття
Хонекерів і чаушесків,
А ми доношуєм лахміття -
Секретарів з часів совєцьких.
Ні докорів, ні проклинання,
Коли прощався з білим світом.
Залишив спадок на прощання:
Рядки віршів , як заповіти.
Летять до мене, ніби з неба,
Від Іскри Божої твоєї,
А я дописую за тебе
Обірвану життя поему.
Я розповів посланцям згодом,
Як жив і що не встиг зробити.
Що падав ниць лиш перед Богом.
Обрав одну, щоб вік любити.
Замислені ангельські очі
Й питання серце в них читає:
- А в цім житті, в ті дні, як ночі,
Твоя Свіча завжди палає?
06. 03. 07. Г. Орел. м. Обухів.
* Вибачте слово недоречне.
Звичайно, це не кращі сторінки мого минулого.Були і світлі дні: кохання на все життя,молодість, радість пізнання світу і ін. Але нема ностальгії за минулим.Надто багато там залишилось "-ізмів" від сталінізму до комунізму.
Дякую, Пташечко, за візит і розуміння.Щасливих Вам злетів і посадок
