Серця, які ж колись з тобою приручили
ніколи не належатимуть нам,
відповідаєм лиш за їхні небосхили,-
наш вік земний належить їхнім снам.
Не нехтуй цим, душа ж ніколи не забуде,
як п'янко пахло тіло у ночі.
За ним ходити всюди після смерті буде,-
мандруючи далеко вдалечі́.
Твої прості вірші її вже не врятують,
і біль залишиться лишень тобі,
бо душі, на тім світі, більше не сумують,-
лиш тіло може бути у журбі.
Серця, які ж колись з тобою приручили,-
самих в вогні не вздумай покида́ть!
Як тільки тіло й душу їхні розлучили,-
з вас двох тобі прийдеться лиш стражда́ть.
