Закуталась в сутінь постать самотня,
Від зір заяснів непримітний асфальт.
Позвало знов серце у вечір суботній
Під хату , де з вікон жаліється альт.
Знайоме віконце. Серпанок фіранки.
Жіноча рука застигає між фалд.
З горня поливає в горщечках фіалки
Й щезає під лемент дитячий і ґвалт.
А вечір зрадливо співає канцони.
Муркочучи, ластиться вуличний кіт.
Пречорний, як ніч, --але геть забобони,
Бо мила, однак, не прийде до воріт.
Тьмяніє в кімнаті. Приспущено штори.
Коханої профіль, як чар у імлі —
Немов продзвеніли водночас собори…
Та чийсь силует обнімає її…
Закуталась в сутінь постать самотня.
Від зір заяснів непримітний асфальт.
Позвало знов серце у вечір суботній
Під хату , де з вікон ще ремствує альт.
