Троянди осінні, в саду вересневім,
Квітасто маїли і в тому їх суть.
Мов сонечко ясне, у ливні травневім
Чи світло з туманів, що мління несуть.
Вологою небо високе зігнуло,
Птахи невеселі і співу нема:
Повинні летіти, бо літо минуло
І стелиться холод... От-от і зима.
А осінь розсипала квіт візерунків,
Які, наче в коси, в міста заплелись.
Гілки яблуневі зі сма́чних дарунків,
Зіткали поло́тна і знов підвелись.
В палеті столикій зі змінами тону
Якась чарівли́вість із тайнами є,-
В ній дивно у жовтім полоні сезону
Осяйна трояндова мить настає.
