Ти з’явився в моєму житті коли треба,
Ніби знав, що у грудях болить неспроста.
Ти без слів обійняв, знав у чому потреба,
Ти схопив, коли я на краєчку моста
(так манила безодня пуста).
І мовчання твоє заліковує рани,
І ти є, коли навіть немає тебе.
У твоєму обличчі щось таке манить,
Все ж так тягнуться мої вуста.
Огорнув мене ніжністю своїх обіймів,
Заспокоїв шторми у моїй голові.
Що тривожить мене і чому я радію,
Розказала б уже одному лиш тобі.
Ти пробрався крізь шар моїх дивних страхів,
Крізь неприязнь до себе й тотальну самотність.
Я чекала цього може тисячу літ,
Ну а може чекати прийдеться ще вічність.