Я з підбитим крилом, поранений птах,
Що не може летіти, стогне від болю,
Та я ліки знайду, і їде вже дах,
Я не в силі зробить нічого з собою,
Бо сильніша за мене буде лиш смерть,
Що між нами блукає, наче примара.
Та на щастя вона тікатиме геть,
І літатиму знову в чорних я хмарах.
Так кайфово мені, солодкий це гріх,
Я його із вином до дна випиваю.
Врятувати мене від жаху ти зміг,
Тож тепер підкажи паролі до раю!
В темноті я цілую кожен твій слід,
І шукаю твою замучену душу.
Це жаданий, безмежний, рідний мій світ,
У якому померти також я мушу.
Заборонений робить серденько крок,
На закони начхать, не чую свій розум,
І поганий нехай засвою урок, -
Без цілющої здохну зараз я дози.
Подивись, як мене пронизує біль,
Як у венах червона кров застигає,
Ти - об'єкт поклоніння, обрана ціль,
Давай швидше у хеппі-енди зіграєм!
13.10.2012
чудова ідея. не нова певне, але цікаво втілена. щире враження - завершення слабше, аніж початок та розгортання теми. останнє речення, як на мене, надто наївне для «наркоманки кохання». але то суб‘єктивно
Вірш гарний, тема болюча, а особливо для того, хто бачив у яких муках помирають наркомани. Якби ті
муки побачив той, хто вперше хоче вколотись, він би ніколи в житті не коловсь.
Щастя Вам, натхнення, гарних віршів і пісень.
Дякую.Цей вірш із ранньої творчості, я його не дуже люблю, якщо чесно. То був есперимент, чи потьмарення свідомості, не знаю одним словом. Але дякую за те,що він Вас зачепив! Я Вам теж бажаю натхенння, добра і радісної весни