Розпинай мене, вітре, я така як спустошена мрія.
Заморилась як сонце, на світанку мабуть не зійду...
Босоніж по росі і роздіта, неначе повія.
Десь далеко від себе, я не зная куди, але йду...
Я не чую трави, що шепоче мені під ногами,
огорнув лютий холод, але сонце високо в горі.
Лиш самотня душа. розмовляє з нічними вітрами.
І нікого........ навіть в небі немає зорі...
Босоніж по росі, без одежі. неначе повія.
Від самої себе, я не знаю куди, але йду.
Розпинай мене, вітре, я така, як спустошена мрія...
Заморилась як сонце, на світанку мабуть не зійду...
автор Лариса Мандзюк.