Вже по дванадцятій, а я іще не сплю,
Бо дума не змикає свої очі.
Хтось звів мости, а я все їх палю
Й збуваються чиїсь думки пророчі.
Вже біля третьої, а місяць все пливе...
Як допливе, то дасть й мені поспати.
І тихо так, що...хтось мене зове...
Як знати, хто то був? Можливо, мати?..
Уже по шостій і порозбігались сни,
І хто на тебе буде вже чекати?
Накинь що-не́будь, хусточку не мни!
Чия вона? Мабуть, забула мати...
Уже пів дня вовтужусь...Мабуть, буде дощ.
Ото ж бо краще, може вляжусь трішки,
Док не нав'язується думка-хвощ,
Доки сум'яття йде до мене пішки.
Надвечір заварю свій ароматний чай,
Ну як мені обходитись без м'яти?
Ну, друже, якщо можеш, помагай!
У сон хай прийде по хустину мати.
#галинаяцків
