Мій монстр живе у моєму домі в підлозі,
Щоночі скрегоче зубами і рве паркет
І виє стомленим вовком на лютім морозі,
Йому ж в унісон нізвідки звучить кларнет.
Сховашись в кутку до болю кричу нанімо,
Шукаю рятунок в пилюці забутих книг.
Мій монстр протягує руку, шепоче: - Ходімо,
І, я затуляючи очі, йду до них .
Моя уява яскраво малює пекельні фонтани,
Розплющую очі і бачу зелений двір.
Мій монстр сміється, рве яблука, їсть банани,
Мій монстр насправді зовсім не дикий звір.
Подихом вітру спускаюсь в незвідані хащі,
Цупке полотно тримає в полоні слів.
Ті монстри насправді більше, ніж ми нещасні
В постійних пошуках кращих собі світів.
Мій монстр протягує руку і каже: - Пора додому,
Сміливо за ним ступаю крізь дощ і грім
І засинаю в дорозі під мелодійну втому ...
Сьогодні мій монстр поїхав у інший дім.
3.08.19.