під смоляними товщами, на дні,
пророчих снів сухі кореневища_
танок на капищі_
дощ зоряний періщить_
скрипучий крик крилатої рідні в дрімучих хащах_
стежка в неминуче
повз пасовища збуджених химер_
останню маску вітер з ревом здер_
душа під хвилю, плоть у прірву з кручі,
ким був собі зізнайся_
не тепер_
>
у лабіринтах скривлених дзеркал_
згорнувся простір, збився відлік часу_
бджола і та летить на цвіт з пластмаси,
золи торкнувся кінчик язика того хто вбив
,без докорів сумління,
свою нервову / хтиву / хитру тінь...
...гірка сльоза під силою тяжіння
повзе по мармуровому обличчю
актора, спраглого до зречень та падінь,
що врешті вимовив ім’я нічийне тричі_
