В нас модно турбуватися про те,
Неначе це насущна наша справа,
Наприклад, не по-твоєму дощ йде,
Чи сонце палить, як печуть лукаві.
За уряд, ціни, кризу світову.
Проблемам тим нема кінця і краю.
По пояс вгрузли у багна мокву,
А користі ніхто з того немає.
Не розслабляємось. У мозку жах.
Тіло зажате вкрай, їдять хвороби.
За те, щось важимо в своїх очах.
А роздивитись, все життя без проку.
Робити маєм все по мірі сил.
За дощ, там, вітер Бог відповідає.
Себе пізнаймо у його красі.
Корисною турбота чи буває?
