МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНА
( Моєму Виткову присвячується)
Маленька батьківщина...
Малий шматочку раю,
Не відаєш того ти , як болісно скучаю...
Не відаєш, не знаєш, як тисне попід серце,
І б"ють копитом коні нестримних років скерцо...
Тримаєш мою душу, не тямиш, добрий раю,
Що крізь роки далекі на тебе все ж чекаю.
Мій Галицький куточку, на тебе я молюся
І юністю - весною до тебе в снах горнуся...
Вітри столітні тихо в загатах повлягались,
Де наші прабабусі на досвітки збирались.
Там дідусі орали, садили, вибирали,
А їх дружини справно килими в квітах ткали
Жиди в своїх крамницях до торгу закликали
І вправно борг повинний у зшитках нотували.
Село моє єдине, яких на мапах - сотні
Вітрами, аж до неба, б'ють дзвони Великодні
І кличуть знов до себе, зовуть дітей до столу,
До роду колисанки, до рідного, до дому.
Століття в перевесла село моє збирає,
Бо мудросивочоле, все бачило і знає.
Мов батько в вишиванці на свята й без причини -
Картоплю вибирати чи в церкву, на хрестини...
Зове у біль і в радість маленька батьківщина,
А що вартує, справді, душа пуста в людини?
Н.Карплюк - Залєсова
19.12.19.