Рідше день пашить холодним жаром,
Асе частіше - сонце у вікно.
Відкриває березень скрижалі -
Степу чорно-біле доміно.
Хати ждуть погоди на морозі,
Сплять сади в вишневому строю,
Селянин, одначе, вже на возі
Конячину нокає свою.
Заробляє у людей грошину,
Де вона, робота на селі?
Думає про сіно, Україну
Та про безробітні мозолі.
...Щось отам про землю лементують,
Все то балачки, що кураї.
Скільки літ у когось батракують
Дядькови згорьовані паї.
Їде він, здається, нивку оре,
Голови не кидають думки.
Оживає поле неозоре,
Та сусід подався в чумаки.
А село усе чогось чекає,
Виглядає дива вже давно.
Хай же пан-володар не програє
Дядькову недолю в доміно.
