Земляки ( Яндюк Олег Васильович, Вовк Іван Михайлович)
Яндюк Олег Васильович
( 28 січня 1991р – 8 січня 2015р)
Турчинка Володар-Волинського району Житомирської області
Старший солдат, телефоніст, лінійний наглядач 26-ї окремої артбригади.
Вовк Іван Михайлович
( 26 березня 1979 р – 8 січня 2015р)
Мала П’ятигірка Андрушівського району Житомирської області
Сержант 26-ї окремої артилерійської бригади
Служити літом призивались.
Місяць навчань - і на війні.
І там, на місці, вже дізнались,
Що в області жили одній.
Тож, побратими там на сході,
Були як браття, як рідня,
Бо так ведеться у народі:
Солдати– то одна сім’я.
Бліндаж ділили, одяг, їжу,
З буржуйки крапельку тепла.
В погоду зимну і негожу
В нагоді дружба їм була.
Підрозділ якось обстріляли,
У їх бліндаж влучив снаряд.
Настил, що зверху, розірвало
Й посипавсь вниз осколків град.
Олег загинув враз, миттєво,
У бліндажі у мить ту був.
Та то було вже несуттєво.
Іван нічого не збагнув.
Лиш стук й нестерпний біль у тілі,
Із рани тепла ллється кров.
Не зрозумів він: а чи цілий?
Лиш, зойк і стогін, крик і знов..
Снаряди поряд вибухали,
Сепари били прямо в ціль,
І сніг з землею все мішали..
І не вщухав нестерпний біль..
Ось пронеслись перед очима
Сини, дружина і рідня,
Й душа Олега над плечима..
-А в нього чи була сім’я?
Не встиг хлопчина ще нажитись,
Адже був дуже молодий.
Не встиг він, навіть, одружитись,
Бо по гулянках не ходив.
Сестра лишилася і мати,
А у Івана там – сім’я..
-Пора, Іване, вирушати –
Душа Олега промовля.
І ось над балкою, над снігом,
Де свіжі вирви ще димлять,
У синє небо, понад світом,
Загиблих душі вже летять.
