Дементьєв Сергій Валерійович
( 30 травня 1984р – 5 лютого 2016р)
Місто Запоріжжя
Старший солдат 26-ї окремої артилерійської бригади.
Якщо ти справжній чоловік,
То мусять усі знати,
Що ти є роду захисник
Й повинен Гідність мати.
Рік чотирнадцятий. Війна.
На сході гуркотіло..
Тривожна звістка і біда
У кожен дім летіла.
Стояти осторонь не міг,
Нізащо і ніколи.
Сергій - був справжній чоловік,
Таким ще був зі школи.
Тож взяв повістку і пішов,
Зібрав у рюкзак речі,
І зайвих він не вів розмов,
Обняв маму за плечі..
І ось, Донбас. Ідуть бої,
Боронить Україну:
Відбить кордони щоб свої
І захистить родину.
Коли ж поранили бійця
Й лежав він у шпиталі.
Була одна в нього мета:
Щоб воювати далі.
Нічого рідним не сказав –
(Не варто хвилювати) .
І лиш на ноги тільки став,
Пора назад вертати.
Не зажили ще до кінця
На тілі його рани
Та не спинило це бійця,
Спішив розбить тиранів.
Прийшла ротація й бійці
Приїхали додому,
Сергій щей досі на війні,
Не вернеться ніколи.
Сергій був – справжній чоловік
І захисник родини.
З бійцями у строю навік
За Волю України.
Так, Валю.. Але я мушу вже про них дописати... Ще четверо бійців залишилось, не враховуючи тих, то загинув в 2019 році. Когось привозили.. Не пам"ятаю.. потрібно буде вияснити..
Такі твої вірші, Олю, неможливо читати, щоб тугий, щемний комок не підходив до горла... 
