Буває тяжко. Буває лячно.
І аж по вінця самі гіркоти.
Але, о Боже, як же я вдячна,
що можу бачити, що можу йти.
Що можу плакать і не ховатись,
і обпікатися болем чужим.
І що на рани ще дмуха мати.
І поруч зі мною хтось дорогий.
І є дороги, яруги, стерні.
І є осонцені всюди серця.
Є молитви, що нічим не стерти.
І є земля найдорожча оця.
Буває всяко. Бува безкрило.
Але як вранішньо й свіжо бува...
Лише б прощали, лише б любили.
Лише б тулилися - гріли слова.
Незгоди зможемо ми здолати.
А в нас ще сили і духу - без меж!
Ти не вмирай, бо справ ще багато.
Ти не здавайся, поки не помреш!