Ти найвесняніша з жінок,
Куди до тебе Персефоні?!
Я поклав білий легенький вінок
На твоєму трикутному лоні.
Сплетений з сонця й дзвіночків конвалії,
Довершений світлом весняних ночей,
Розніс він тепло від стегон по талії,
Спалахнув блиском зелених очей.
Ти положила мені руки на плечі,
Тобі це байдуже, ти просто хотіла…
Твоя усмішка лунала сміхом малечі,
Бриніли веселкою лінії тіла.
Ми нетерпляче чекали схід сонця,
Нам заздрили всі Єви й Адами.
Крізь маленьке небесне віконце
Тихо Боги слідкували за нами.
А ми були чисті, мов діти,
Місячне сяйво ловили в долоні.
Ти заснула, а я поклав квіти
На твоєму трикутному лоні…
