Те, що буде – того немає,
І чи буде – все невідомо.
Дивна стежка в світи безкраї
Починається десь за домом.
І коли почуваюсь хворим –
Душу марення огортає:
Вдалині – чи-то білі гори –
Чи-то хмари над небокраєм.
Десь за ними є дикий берег,
Там, де камінь ламають хвилі.
Розмінявши свій рев на шерех,
Вони падають ниць в несилі.
І колись таки світ за очі
Я піду, щоб не озиратись.
І занурюсь в бездонні ночі.
І дізнаюсь, що має статись.
