А я про тебе не думаю зовсім,
А як згадаю серденько не мліє.
Бо в серці оселилась пізня осінь
Вже й навіть листя на деревах не жовтіє.
Вже не чекаю на дзвінок і зустріч,
Перехворіла певне вже тобою...
Здавалося, кохання не відпустить
І що розлука обійде нас стороною.
Та дива не було, все як звичайно,
Так як у більшості минулася хвороба...
Коли любов тихенько помирала
Тобі стелилася якась нова дорога.
Але нехай, напевне не судилось
Йти однією стежкою за руку,
А я від всього цього так втомилась,
Що краще тій любові дам отруту,
Щоби не мучилась й ніколи не воскресла...
Щоб більше серце на шматки не рвала,
Бо ти з байдужістю дививсь на муки
І поряд не було як помирала
.
4.03. 20
