Один ковток до літнього світанку
П’янкого та солодкого вина.
Виконуєш останню забаганку -
Лишаєш свою тінь біля вікна.
Через роки згадаю твої руки
І ніжність незгасаючих ночей.
Любов твоя приречена на муки,
На силует пригнічених плечей.
Цей крок лиш мить, неначе тиха сповідь.
За хвилю наближається фінал.
Хтось роз’єднав тонкий останній провід
І ти втрачаєш мій в собі сигнал.
