Ох, як приємно чути своє слово
На чужині, серед чужих людей,
Бо ти немов народився наново,
Й почув його із маминих грудей.
Напевно хтось давно у ту країну
Забрів із долею сюди – то факт.
Та не забув він рідну Україну
І не зречеться мови аніяк.
Я озирнувся з серцем і з душею
На ті слова, що мовила вона…
Мені здалось – людина ця зорею
Горить у світі й творить чудеса.
Тож пам’ятай, мій друже, свою мову
І де б не був ти й у якім краю,
Завжди ставай за нею ти горою
Й не забувай ти матінку свою.