Я знов беру закинуту жалійку
І пробую звучання голосів:
Чи досить в ній сердечних дум і слів,
Чи плавно злине пісня-добродійка?
Я граю, а в душі тривога-змійка,
Хоч пісня ця із давніх йде часів, –
Дзвенить, як вітру вересовий спів,
І з солов'єм змагатись рветься стійко.
А все ж, як приймуть родичі-сусіди
Там спів її, хотілося би знать, –
Чи схвалять, чи затопчуть радо в гать?
Отож, блукаючи за сумом слідом,
Я звучно грати буду, мов сновида,
Для матері Вітчизни буду грать!
Янка Купала
Для Бацькаўшчыны
Я зноў заснуўшую было жалейку
Бяру і пробую ў ёй галасоў:
Ці хопіць светлых, звонкіх думак-слоў,
Ці гладка пойдзе песня-дабрадзейка?
І пачынаю йграць з трывогай нейкай,
Хоць песня як і з даўных б'е часоў, -
Звініць, як вецер паміж верасоў,
І ўперагонкі рвецца з салавейкай.
А ўсё ж як тамка сваякі-суседзі
Яе паймуць, хацелася бы знаць, -
Ці блаславяць, ці ўтопчуць гідка ў гаць?
Адно, снуючы з сумам па праследдзі,
Я голасна йграць буду ў тайным брэдзе,
Для Бацькаўшчыны-маці буду йграць!