Повільно йду. Одна серед полів.
Сонце видніється десь там на горизонті.
А в голові моїй з'являються думки:
"Що це мій дім. Тут все розпочалося".
Через роки, століття і віки.
У праці, крові, бідності й багатстві.
Ми народились на оцій землі,
І як народ ми будем існувати.
А наша мова не зів'яне восени.
І наше прагнення до волі не здолати.
У нас завжди було багато ворогів.
Та нам ніколи не хотілось воювати.
Усе було, і є багато жертв,
Невинних душ. Ми будем пам'ятати.
Одна стою серед німих полів.
Та вже не хочу як вони мовчати.
