Чапаєв
“А тепер діти - сказала вчителька – напишіть оповідання про своїх домашніх тварин. Напишіть про їх клички, звички, поведінку та що у них є особливе. А в кінці уроку, кожен прочитає свій твір присутнім”.
Після чого почала займатися учнями старших класів, чи то першого, бо в одній класній кімнаті, одночасно перебували та навчались грамоти дітки з 1 го по 4 й клас, включно.
Старанні другокласники по різному відреагували на таке незвичайне та самостійне завдання…
Валєрка, був майже в розпачі. Тварин у дворі було багато, але нічого незвичайного вони з себе не уявляли, тим більш, що майже всі ці тварини чомусь не мали особистих кличок.
Корову, називали Червоною, хоч окрас вона мала дещо відмінний від червоного. Але чи було то кличкою, чи то просто для зручності?
Бо після того, як Чорну забрали до колгоспу, Червоній нормальної клички чомусь так і не дали. Свиней було багато, але вони були закриті в хліву і не були удостоєні такої честі, щоб звертатися до кожної свинячої душі за її особистою кличкою.
Королики бігали в загородці і навіть при наближенні до такої – ховалися в свої нірки, з яких потім довгий час не показувалися.
Курям давати клички, то мабуть не тільки людям, а навіть самим курям було б на сміх.
Кіт, хоч і був величезний, клички теж не мав. Можливо тому, що до двору не був “прив’язаний”, бо кормити його забороняли. Хіба що під час обіду, вдавалось йому підібрати те, що падало зі столу, а задовольнившись таким, Кіт ішов в степ, що розпочинався в кінці городу, ловити диких мишей. Своїх домашніх ситих та відгодованих, Кіт не любив ні ловити ні їсти. Мабуть його організм не сприймав жирної їжі. Залишилась виключно кандидатура собаки Босіка, про якого з невеликим умінням, але з великою старанністю і було написано Валєркою в своєму творі.
Аліку – Валєркиному сусідові по парті, в цій ситуації повезло і навіть дуже. Окрім 3 х кіз і одного цапа, в їхньому дворі скотини не було. Тому Алік писав про цапа.
Валєркине оповідання про Босіка, клас сприйняв без захвату та і прослухав без особливого інтересу.
Алік, завжди неофіційно змагався з Валєркою. Тому з великим задоволенням та навіть натхненням, розпочав читати свою оповідь, в якій розповідав про те, що у них у дворі живе цап. Цап б’ється так геройськи, як Чапаєв. Цап не має вусів, які були прикрасою Героя, але має гарну і довгу бороду. І тому, що цап нікого не боїться, гарно б’ється і має велику бороду, йому дали кличку – Чапаєв.
Почувши таке, вчителька дещо розгубилася, але через короткий час, отямившись та мабуть опанувавши себе, зупинила доповідача, та сказала: “Досить, про цапа більше не потрібно. І взагалі, більше нічого не потрібно”. Після чого, весь час, що залишився до кінця уроку присвятила розповіді діткам, чому не можна цапу та іншим тваринам давати клички Героїв.
Урок так і закінчився, без заслуховування творів інших юних письменників. Мабуть вчителька трішки перелякалась, що почує про інших видатних та відомих людей, а не виключено, що і про членів Політбюро та Уряду, яких таким чином селяни увіковічили і не в “пароходы, в строчки и в другие долгие дела”. А можливо - зовсім не захотіла почути про тварин з не менш героїчними кличками.
Трохи пізніше, по цапу було прийняте окреме рішення сільської ради, відповідно до якого, власнику цапа – батьку Аліка, було запропоновано найти тому більш підходящу, тваринну кличку. Але, мабуть щоб уникнути спалаху ще більшого конфлікту та підсвідомо керуючись виробленим у народі Владою та КПРС загостреного інстинкту самозбереження, цапа, від гріха подалі, зарізали та з’їли. Не виключено, що без особливого задоволення.
Із спогадів дитинства.
©В. Небайдужий.
М. Київ
Рік 2018.
ID:
920264
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 23.07.2021 08:48:02
© дата внесення змiн: 23.07.2021 08:48:02
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
