Козак.
Медики стверджують, що звичайна здорова людина, зможе прожити без їжі близько двох місяців, але при цьому такій обов'язково потрібно пити воду, так як від зневоднення, вона може померти вже через 5-7 днів. Але точний строк, залежить від багатьох складових, а саме: від стану здоров'я, маси тіла, сили волі і кліматичних умов.
На 21- му об'єкті військової частини 03145, який дислокувався за 25 км. 920 метрах від основної "метрополії", чи то пак - самої військової частини, води для пиття, було цілком достатньо. Один раз на добу в "метрополію" "ходила" водовозка і доставляла 5 “кубів” бінарної неорганічної сполуки, яка при нормальних умовах, являє собою прозору рідину, що не має кольору (при малій товщині шару), запаху і смаку. Але з огляду на те, що при пересуванні до частини, порожня цистерна використовувалася для перевезення особового складу строкової служби, наявність органічних сполук, запаху і навіть смаку, після заповнення останньої водою на водозаборі - не виключалася. Та й в самих цистернах водозабору, де вода накопичувалася після стокілометрового прогону по водогону, з міста Приозерска, органічних сполук від напіврозкладених трупиків мешканців пустелі Бетпак-Дала, було більш ніж достатньо.
Але від таких природних добавок, вода поживніщою чомусь не ставала. В цілому, такої води вистачало всім, не лише для пиття, але і миття. При цьому, військовослужбовці строкової служби, навіть на процедурі користування водою, реалізовували деякі моменти нестатутних відносин, а саме. За традицією, встановленою старослужащими, солдатам перволіткам, вмиватися перші пів-рік було не прийнято, або заборонялося, принаймні - разом з усіма. Такі діяння, повинні були б припинятися черговим по обʼєкту. Але не всі чергові, ставилися з належною відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків. І вони - ці перволітки, хоч і не всі, все-таки якось і десь там вмивалися. Проте, питання не в гігієнічних пристрастях військовослужбовців строкової служби, або нестатутних взаємовідносинах, і навіть не в поживних властивостях самої води, яку необхідно було пити голодуючим, щоб не померти з голоду при відсутності їжі.
Офіцери 21-го об'єкта харчувалися з одного котла з військовослужбовцями строкової служби, за однаковими нормами забезпечення, з розрахунку 1 рубль 45 копійок на добу. З огляду на природні втрати і розкрадання продовольства, при його доставці і зберіганні, кінцевий вихід готової продукції був мізерний, та й виглядав не привабливо. Вода, присмачена органічними добавками, все-таки залишалася з'єднанням неорганічним, тому далеко не ситним і навіть, навпаки, в літню спеку вживання такої, ставало причиною масової дизентерії. Тому, “жерти” хотілося завжди і офіцерам, в тому числі.
Звичайно, можна було привезти якісь продукти з міста. Але продукти ці треба було десь зберігати, щоб уникнути псування та й ділитися з товаришами. Чи не поїдати ж їх "під ковдрою". Хтось і привозив. Але меценатства доброзичливців вистачало на один день, а перебування тривало тиждень, два, місяць. Особливо болючою, була проблема "чим би закусити" в дні, коли головний інженер видавав спирт ректифікат, як би для проведення регламентних робіт. Найбільш ходовою закускою був хліб, з тієї ж водою.
Хліб випікався на об'єкті. Але через масову крадіжку солдатами дріжджів, для нелегального виготовлення бражки, хліб після випічки, за своєю консистенцією мав вигляд величезного шматка прекрасного господарського мила та смакові якості, що майже і відповідали такому милу.
Після вживання першої дози ректифікату, такі дрібниці ставали як би несуттєвими ознаками буття соціалістичного реалізму і учасниками застілля, при продовженні пиятики в розрахунок, як правило, приймалися.
Радикальним способом поліпшити своє буття, була дружба з помічником командира об'єкта по матеріально-технічному забезпеченню - Заступником по МТО. На об'єкті, штатна одиниця Заступника по МТО була. Але офіцер, який займав таку посаду за штатом, перебував у тривалому відрядженні на якийсь великій 6-й “площадці”, де фахівців - тиловиків катастрофічно не вистачало. Та й начальник об'єкта - підполковник Уколов, при нагоді заявляв про те, що йому не потрібен "злодій з вищою злодійським освітою". Тому обов'язки заступника з МТО виконували часто змінювані і випадкові "призначенці", які і до виконання своїх службових обов'язків ставилися не сумлінно, а невластиві їм, виконували ще гірше.
Так що подружитися було просто ні з ким ...
Але часи змінювалися. Замість підполковника Уколова, начальником об'єкта був призначений майор Бугрілов, який своє перебування на новій посаді, почав з приведення штатної структури об'єкта у відповідність з реаліями. Зам. по МТО, командиром був витребуваний і незабаром, старший лейтенант Гоголєв, прибув на об'єкт для виконання своїх прямих обов'язків.
Зовні був він чимось схожий на героя кіноповісті Тихий Дон - Григорія Мелехова, поставленої за однойменним романом Шолохова, та й родом був Шура з Ростовської області і як виявилося з козаків, тому й кличку отримав - Козак.
Козак виявився діяльним та ініціативним. З усіма однаково доброзичливим, але щедрістю не виділявся. В особливо близькі і дружні відносини ні з ким не вступав. Але при нагоді, коли “питання закуски” ставало гостро, дозволяв комірникові видати кілька "хвостів" чудового оселедця. А більше від нього й не було потрібно, тому що якість котлового забезпечення помітно покращилася.
Шура розгорнув бурхливу діяльність з розвитку підсобного господарства. Потіснив в свинарнику вічно голодних свиней і на місце, що звільнилося привіз з міста і підселив кілька теличок, гордо заявляючи при цьому, що в належний час, він злучить їх з бичком, і всі мешканці об'єкта будуть пити молоко.
Можливо і так, але завод теличок, швидше за все, крився в дещо іншій причині. Дітей у Козака не було. З чуток, у його дружини на солідному терміні вагітності траплялися викидні. Дружина його залишалася сама, як і всі дружини в далекому місті. У ситуації, що склалася, та й щоб уберегти свою дружину від стресів, Шура привіз її на 21- й об'єкт і оселився в ¼ частини БОСу (будинок офіцерського складу).
Жити з сім'ями на об'єкті заборонялося. Так вимагали умови безпеки. Директриса стрільби зі стрільбової площадки 35 проходила точно над об'єктом і в разі аварійного пуску, жертви серед його мешканців не виключалися. Але Козак оформив дружину комірником, на посаду, яку до цього часу виконував солдат строкової служби, і таким чином інцидент було вичерпано. Дружина Шури була доброю, симпатичною і жінкою не конфліктною. Раз на добу, видавала продукти кухонного наряду і більше ніде не "світилася". Зустрічалися з нею чисто випадково, ну і при виїзді в місто, коли всі дружно “пакувалися” в пошарпаний часом і поганими дорогами автобус АС -38, щоб протягом 2-х, 3-х годин в пилу та спеку, якщо влітку, і холод - якщо взимку, добиратися до далекого та комфортного міста, для побачення з жінками та дітьми.
Через деякий час Дружина Шури знову завагітніла і стало помітно, що термін такого стану був цілком солідним. Але в одну з п'ятниць сталося знову нещастя, стався викидень.
У цей день був виїзд в місто. Про те, що трапилося Шура по телефону повідомив в госпіталь. Медичні працівники, керуючись своїми медичними догмами, повідомили в прокуратуру, а прокуратура зобов'язала Шуру викидень (ембріон) разом з дружиною доставити в госпіталь.
Можливо, в країнах загниваючого капіталізму, з такої нагоди прилетів би вертоліт або, на гірший випадок, надіслали б санітарну машину. Але часи соціалістичного реалізму диктували більш простий підхід .
Зародка, Шура помістив в трилітрову банку і в сумку, яку дбайливо тримав на руках, одночасно притримуючи свою зблідлу дружину, розмістившись з ними на самому передньому сидінні АС-38.
Поїздка в той раз була дещо не веселою. Їхали тихо. Ніхто не грав в карти і не розповідав анекдоти про Л.І. Брежнєва, Чапаєва, партію і навіть жінок.
На об'єкт дружина Шури більше не повернулася. Шуру незабаром перевели в місто і об'єкт знову залишився без заступника з МТО. Без Шури, проект з теличками виявився тупиковим. У свинарнику вони не прижилися. Одна з них здохла, а іншу зарізали. Але швидше за все, сподівався Шура на молоко для своєї ненародженої дитини.
Потім я дізнався, що діти у Козака народилися. Навіть двоє.
З пережитого.
© В.Небайдужий.
04.11.2000.
ID:
921323
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Дума (билини)
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 04.08.2021 08:11:17
© дата внесення змiн: 04.08.2021 08:11:17
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
