Обіймаю небеса, горілиць лежу під кленом.
Лист у вальсі догасає, донедавна був зеленим.
Серпантином дитя сонця падає мені у руки.
Безпричинно затихаю, чути лише серця стукіт.
Мовби дощ, що серед ночі, б'є собі об підвіконня
І у ритмі розчиняє всі мої страхи й безсоння.
Туман яром, долин`ою накриває з головою.
Заховай мене під ковдру, щоб прокинувся з тобою.
Щоби осінь не збудила, загорну тебе у крила.
Спиш спокійно й дуже мила, твоя врода простір вкрила.
Чай, сніданок, трохи джазу, забуваєм про плин часу.
Забуваємо й турботи, мов коти й осінні ноти.
13.09.2021
Стаськів М. А.
