Обвальний дощ, бруд хлюпа під ногами,
Струмки води, як солов’їний спів.
Там, за селом, за крайніми хатами,
Під явором свою любов зустрів.
Туди спішу, схвильований і вдячний,
Прошу в дощу – не намочи її.
В цей день холодний, вітряний та мрячний,
Зігрію милу тілом я своїм.
Уже хати зосталися позаду.
Чому ж так явір віти похилив?
Мені щось дихати постало на заваді…
А дощ сильніше, як з відра, полив.
--
