Я прокинулась о першій ночі
В незатишній самотній кімнаті.
Захотілось чомусь закричати
Та всім байдуже, що я хочу.
Вже по другій давно пробило.
Не рятують снодійне й ромашка.
Відпустити тебе було важко,
А забути я вже не в силах.
Я в полоні своїй ілюзій.
Намагаюсь вгадати, з ким ти
І планую як далі жити.
Ми з безсонням найкращі друзі.
На годиннику вже четверта.
Я ретельно вивчаю стелю
Я забула вже хто я, де я,
Але хочу лиш знати, де ти.
Я поснідаю десь о п’ятій,
Одягнусь, посміхнусь, можливо.
Сподіваюсь, ти там щасливий,
А мені лиш би трішки поспати.
