В мого собаки вуха
пахнуть чіпсами із морем,
дороги поринають
в кумедність вечорів
Музика, нічого так,
справляється із болем,
і знаєш, забуваю,
про все, що так хотів.
Людей кидаю в прірву
й залишаюся на сам,
з собою серед вічності
та з факелом в руках,
я
належу твоїм пристрастям
й римованим рядкам,
та перевагу надаю
оригінальній, знаєш,
звичності.
Посмішка відлунює
гармонію затишшя,
і більше не здаюся
спустошеним та хворим.
Не ховаюся під сходами
в комірку, наче миша
Бо ж в мого собаки вуха
пахнуть чіпсами із морем.