Пам’яті Крикотнюк Галини Євгенівни
присвячую:
Ось знов зима.. І замітає
Холодним снігом ті сліди,
Де ти ходила в ріднім краї –
Вже не повернешся сюди.
Сюди, де є твоя хатина:
На Молодіжній, у кутку,
Де під вікном росте калина,
Що ти садила в холодку.
Ростила сина і дві доньки,
І дружну мала ти сім’ю..
Та горе дітям на долоньки
Вже клало торбу із жалю..
Поклало тугу і ті сьози,
Які лилися тобі вслід:
В туман зимовий, наче в роси,
Пішла ти вранці в інший світ.
І Ваню- внука, й дочку Юлю
Забрала, й з ними ти в Раю,
А тут рядном з туги та муки,
Покрило хатоньку твою.
Тепер стоїть сама – сирітка
В селі, в Караковім Кутку,
Лиш зрідка скрипне темна хвірта,
В завісах, а чи на гачку.
Вселилась пустка на подвір’ї,
Тьмяніє в вікнах жаль та сум,
І всі дерева в сірий іній
Поглинув час, й немов заснув.
