Весна, ніби циркулем, креслила круги,
По замерзлій, холодній воді.
Водила руками по вилицях Десни,
Нагадувала
про минулість подій,
пошепки...
Пошепки дивилась в очі,
Сміхом розтоплюючи кригу.
Вона кричала і мовчки що є мочі
Малювала
Зеленову картину,
І сміялась
Весняно, тепло, розливисто,
Проростаючись у спів.
Нанизуючи барвінок у намисто
Навіки приречених степів.
Вона
–Весна тривожних невинних дітей,
–Весна тих замерзлих берегів.
–Весна незабутих мудрих ідей,
–Весна тих потонулих китів.