Спіймати час... спинити щастя мить...
Чи, може, повернутися в минуле
І пригадати як душа болить,
Якщо, звичайно, це усе забулось.
А може, просто, зупинитися самій
На мить коротку і попити кави,
Згадати скілки було світлих мрій
І як ти вірила, і як на них чекала...
І не летіти стрімголов кудись,
Ненамагатися стрибнути вище себе
А просто жити - вже, а не колись...
Тепер і зараз, поки є потреба
В любові і в тих ніжних почуттях,
Які примушують піднятися і жити...
Не просто так, а смакувать життя
Маленькими ковтками, наче каву пити.
Спіймати б час... спинити б щастя мить...
Та ні, не треба, він все сам розсудить...
На все свій час... нехай собі біжить...
І буде саме так, як буде.
