Изо всей литературы
и всех возможностей языка
лично меня всегда интересовали слова,
которыми обращаются
к умершим.
Будто вправду можно составить предложения,
способные пробиться в радиоэфир смерти.
Послушайте меня,
вы – лишённые сладостных рецепторов пения.
Послушайте меня теперь,
расслышьте мой шёпот,
искажённый акустикой небытия.
Послушайте меня,
вы – меченые при жизни диалектами, будто шрамами,
вы – в чьё горло с детства входила раскалённая игла азбуки,
вы – хористы, умевшие подражать птичьему крику.
Я же знаю, самая большая несправедливость
для вас теперь – невозможность отвечать голосам,
зовущим вас из тумана,
невозможость сказать хоть что-нибудь в своё оправдание,
невозможность защитить это ничейное ночное пространство
между ожиданием и памятью.
Но даже после смерти речь важна.
Подобна углублению русла,
похожа на первое осеннее прогревание
большого дома.
Единственное правило – укореняться
и пробиваться.
Единственный шанс – держаться за нить голоса.
Вне этого ничего не будет.
Никто тебя не запомнит по твоему молчанию.
Никто за тебя не даст имена окружающим рекам.
Вы – состоящие ныне из отзвука,
вы – ныне исполненные тишиной,
говорите, давайте же, говорите,
говорите травой,
говорите изморозью,
говорите дирижёрами.
(Перевод с украинского)
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
+ + +
З усієї літератури
й усіх можливостей мови
особисто мене завжди цікавили слова,
якими звертаються
до померлих.
Ніби справді можна скласти речення,
здатні пробитися в радіоефір смерті.
Послухайте мене,
ви – позбавлені солодких рецепторів співу.
Послухайте мене тепер,
розчуйте мій шепіт,
спотворений акустикою небуття.
Послухайте мене,
ви – мічені за життя діалектами, ніби шрамами,
ви – в чиє горло з дитинства входила розжарена голка абетки,
ви – хористи, що вміли відтворювати пташиний крик.
Я ж знаю – найбільшою несправедливістю
для вас нині є неможливість відповісти на голоси,
які викликають вас із туману,
неможливість сказати бодай щось на своє виправдання,
неможливість захистити цей нічийний нічний простір
між сподіванням і пам’яттю.
Але навіть по смерті мова є важливою.
Подібна до поглиблення річища,
схожа на перше осіннє прогрівання
великого дому.
Єдине правило – закорінюватись
і пробиватись.
Єдиний шанс – триматись за нитку голосу.
Поза тим не буде нічого.
Ніхто не запам’ятає тебе за твоїм мовчанням.
Ніхто за тебе не дасть імена довколишнім річкам.
Ви – що складаєтесь нині з відлуння,
ви – нині виповнені тишею,
говоріть, ну ж бо, говоріть,
говоріть травою,
говоріть памороззю,
говоріть диригентами.
ID:
944545
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.04.2022 23:05:11
© дата внесення змiн: 09.04.2022 23:06:04
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
