Випало випробувань чимало:
Ця війна жорстока… карантин…
Моя сива та незламна мамо,
Треба – з Богом в серці – це пройти.
Я сама вже матінка… одначе,
Ти мене борониш, як дитя.
Дивлячись новини, часто плачеш,
«Ворог знов життя чиєсь відтяв…»
Гул стоїть… десь падають снаряди –
Ти ж уперто йдеш на свій город.
Українській праці не завадиш –
Отакий увесь у нас народ…
Телефоном з Франції прилине,
Рідна нене, цей вітальний вірш.
Миру побажаю Україні,
Щоб війна скінчилася скоріш.
Щоб в печалі, рідна, не марніла,
А раділа миру та весні.
Будь здорова ти, матусю мила,
Так потрібна, рідна, ти мені.
… Усміх зморшки радісно розгладить,
Вирве з царства смутку та негод.
Просиш: «Боже, зупини снаряди –
Адже зачекався наш город.»
